Інформаційна потреба – усвідомлення індивідом як суб’єктом комунікаційної взаємодії необхідності ознайомлення з інформацією, що є для нього невідомою, або ж доповнює чи поглиблює його знання.

З допомогою І. п. індивід вирішує об’єктивну проблему, яка постала перед ним у процесі відносин з навколишнім середовищем і розв’язання якої пов’язане з підтримкою на оптимальному рівні його діяльності в певний проміжок часу.

Потреба в різноманітній інформації є однією з базових потреб людини. Проте загальноприйнятого визначення терміна «інформаційна потреба» й дотепер не вироблено, у наукових джерелах він має різне трактування. Термінологічна невизначеність І. п. зумовлена неконкретністю тлумачення ключового загальнонаукового поняття «потреба» як одного з базових у філософії, соціології, економіці, психології, наукознавстві.

У науковій літературі «інформаційними» часто називають такі потреби: органічну (біогенну) потребу в сенсорній інформації, що необхідна живим істотам для існування так само, як обмін речовиною й енергією; духовну потребу в соціальній інформації; професійну потребу в науковій, виробничій, освітній та іншій інформації.

І. п. є психосоціальним феноменом і важко піддається вимірюванню (кількісному й якісному).

Теоретично І. п. уперше було описано в 1962 р. журналістом Р. Тейлором (США), який виокремив чотири рівні чіткості формулювання зазначеного терміна. Першим рівнем є «ідеальне запитання», на яке з «ідеальної системи» надійшла б відповідь на сформульовану індивідом І. п. Це актуальна, але невиражена І. п. Другим рівнем є усвідомлене ставлення до І. п., хоча й у невизначеній формі. Третій рівень – це чітка постановка запитання, усвідомлення та опис індивідом того, що і в якому вигляді він шукає. Четвертому рівню відповідає грамотно сформульований запит до певної інформаційної системи. Р. Тейлор фактично запропонував ступеневу модель усвідомленості І. п. та вказав на такий важливий її аспект, як можливість її існування в неусвідомлюваному вигляді. І. п. неусвідомлюваного типу не може бути чітко структурована.

Основною науковою проблемою є розкриття механізму зародження, формування та функціонування І. п.. Найпоширенішими вважають психологічний і діяльнісний підхід до розуміння сутності І. п.

Прибічники першого з них розглядають психологічну модель або образ як основу формування і розвитку І. п.: «…інформаційна потреба є актом усвідомлення недостатності наших знань для добудови психологічної моделі об'єкта, моделі, що відбиває рівень наших уявлень про вказаний об'єкт» (Д. Блюменау).

Найбільшого поширення набув діяльнісний підхід, відповідно до якого виникнення І. п. пов'язано з діяльністю людини, спрямованою на задоволення її біологічних і соціальних потреб, створення й споживання матеріальних та духовних цінностей, які забезпечують її виживання і розвиток як біологічного виду і члена соціуму (Е. Бернштейн, Д. Шехурін).

Саме діяльність є вихідним пунктом виникнення потреб людини загалом, а в механізмі будь-якої людської потреби як неодмінний елемент присутня необхідність в отриманні тієї чи іншої інформації.

І. п. є чітким сигналом про відсутність чи недостатність певної інформації для успішного здійснення індивідом своєї діяльності. Будь-які цілі в діяльності можна реалізувати через виконання завдань, практичне втілення яких неможливе без актуальної інформації щодо змін у навколишньому середовищі та умов самих завдань. Залежно від характеру діяльності людини відбувається й формування основних тенденцій розвитку І. п., які, своєю чергою, безпосередньо пов'язані з інформаційною поведінкою індивіда в інформаційному середовищі.

Спочатку І. п. виникає на рівні психіки людини, тобто на фізіологічному рівні, потім переходить на рівень мислення, наступним є мовний рівень, на якому потреба в певній інформації вербалізується. При переході з рівня на рівень, І. п. часто змінюється, деформується і в кінцевому підсумку може бути сформульована в інформаційному запиті, який не вповні відповідає первинному імпульсу, що виник на психічному рівні.

Процес задоволення І. п. істотно відрізняється від задоволення інших потреб людини, адже набута інформація не знищується: на її основі формуються нові знання (інформаційні масиви), придатні для застосування.

Інформація після використання (тобто її сприйняття й усвідомлення) в певний момент втрачає свою цінність для окремої людини. Але інформація залишається цінною для І. п. інших індивідів, тому її застосовують неперервно.

На відміну від деяких матеріальних і духовних потреб І. п. не може бути замінена іншою: її можна або задовольнити, або не задовольнити.

Повнота задоволення І. п. залежить від взаємодії двох груп чинників – суб’єктивних (здатність користувача інформації до її пошуку, відбору, ступінь його активності в цих процесах, уміння долати наявні в інформаційній взаємодії бар’єри) і об’єктивних (стан інформаційного потенціалу та інформаційних ресурсів певного суб’єкта як джерела інформації – соціуму, ЗМІ, книги, бібліотеки, бази даних тощо).

І. п. має специфічні властивості. До них відносять: неперервність, комунікативність, багатопредметність, багатоаспектність, невизначеність, суб’єктивність, динамізм, пізнавальний характер, здатність бути специфічною рисою всіх соціальних потреб, індивідуальний характер, неможливість повного задоволення, соціальна конкретність тощо. І. п. за своєю природою мінлива і динамічна. Вона постійно змінюється під впливом зовнішнього середовища, конкретизації завдань, зміни напряму та інструментарію інформаційного пошуку. Ці особливості зумовлені соціально-психологічними умовами життєдіяльності кожної людини, зумовлюють унікальність та впливають на зміст її потреб.

Для побудови раціональної та ефективної системи інформаційного обслуговування і забезпечення індивідів застосовують ту чи іншу класифікацію І. п. Водночас ідеальної класифікації досі не розроблено, а наявні сьогодні класифікаційні системи є достатньо умовними й дискусійними.

Базуючись на філософських категоріях одиничного, особливого і загального виокремлюють одиничні, особливі та загальні І. п.

Характерною рисою одиничних І. п. є нескінченна різноманітність, зумовлена специфічними умовами діяльності (сферою і видом роботи, характером вирішуваних завдань, індивідуальним стилем пізнавальної діяльності, лімітом часу, який має особа) та індивідуальними особливостями кожної людини (віком, рівнем освіти, інформаційної культури, соціальним статусом, ціннісними орієнтаціями, психофізіологічними особливостями та іншими індивідуальними характеристиками тощо). Під впливом зовнішнього середовища і в процесі особистого розвитку І. п. індивіда постійно змінюються й удосконалюються. Ці І. п. є найдинамічнішими і невизначеними остаточно.

Особливі І. п. зумовлені специфікою конкретно-історичних обставин і активовані основними видами діяльності людини: практичної (виробничої), наукової, навчальної, управлінської. Чинники, що впливають на їх формування, – різноманітні, рухливі, історично мінливі, але є значно ширшими і стабільнішими, ніж одиничні.

Загальні І. п.  – це найвищий рівень узагальнення одиничних і особливих потреб, характерних для всіх категорій споживачів інформації і орієнтованих на пізнання загальнолюдських цінностей. Вони є найстійкішими, менше за інших залежні від змін підходів, поглядів окремих осіб, стану економічної та соціально-політичної ситуації в суспільстві. Загальні І. п. не є простою сумою особливих і одиничних, це те гранично спільне, що їм властиво.

Існує поділ І. п. на об'єктивні та суб'єктивні.

Об'єктивні І. п. визначають характер завдань, які вирішує індивід, тобто вони є відображенням загальних тенденцій розвитку різних сфер діяльності людини та конкретної науково-виробничої й економічної ситуації, в якій вона перебуває.

Суб'єктивні І. п. зумовлюють індивідуальні риси конкретної людини. Їх формування відбувається під впливом об’єктивних чинників, що залежать від сфери діяльності індивіда. Але суттєвий вплив мають також особистісні мотиви, установки й оцінки.

Така класифікація І. п. має опонентів, які вважають, що виокремлення об'єктивних І. п. є теоретично неправильним, адже І. п. виникають лише в процесі пізнання і залежать від інформаційного потенціалу особи, а об’єктивність і суб’єктивність – це тільки специфічні властивості І. п., тобто повністю об’єктивних І. п. практично не буває.

Дослідження людини як соціальної істоти дає змогу виокремити індивідуальні, колективні й суспільні І. п.

Індивідуальні І. п. – це потреби окремої людини у знаннях, необхідних їй для існування в суспільстві та виконання своїх функцій у суспільному виробництві. Індивідуальні І. п. існують об’єктивно, але одночасно залежать від суб’єктивних особливостей окремої особи.

Колективні І. п. відображають потребу цільових соціальних груп в інформації, необхідній для вирішення конкретних завдань, які перед ними стоять. Виникають під впливом зовнішніх об’єктивних чинників: закономірностей економічного і соціального розвитку, галузевої приналежності споживачів інформації; завдань, форм та умов навчальної, науково-дослідної, виробничої, трудової і творчої діяльності; кількісних і якісних змін у документно-інформаційних потоках тощо. Такі І. п. не є простою сумою індивідуальних І. п., їх розглядають як відносно самостійну цілісність, що формується відповідно до загальних цілей і завдань людей, які складають певний колектив.

Суспільні І. п. зумовлені найбільш загальними /  типовими тенденціями і закономірностями розвитку великих спільнот людей (націй, народностей, держав, людства загалом). Виявляються в попиті на соціальну масову інформацію (публіцистичну, повсякденну, естетичну) і вимогах до форми доведення спеціальної соціальної інформації (наукової, технічної, сільськогосподарської, в умовах війни – воєнної тощо). Реалізація цих проявів відбувається в різних видах: інформаційного обслуговування й інформаційного забезпечення. Суспільні І. п. так само, як і колективні, загалом відображають об’єктивну реальність. Їх вивчення слугує основою для подальшого виявлення та аналізу колективних та індивідуальних потреб. Деякі дослідники (Д. Блюменау) вважають, що суспільні І. п. не мають реального змісту, і це поняття введено в науковий обіг штучно.

Залежно від частоти звернення людини до інформаційної системи, у т. ч. бібліотеки, І. п. поділяють на постійні, періодичні і разові.

Залежно від часу виникнення І. п. під час певної діяльності їх поділяють на актуальні (фактично наявні) та потенційні.

За часом дії І. п. виокремлюють разові, які зникають після їх задоволення, та довготривалі, що потребують систематичного задоволення (наприклад упродовж періоду навчання). Залежно від виду І. п. за часом дії обирають відповідний режим інформаційного обслуговування: довідковий – для разових потреб користувачів, і поточний – для довготривалих.

Динамічний характер І. п. уможливлює їх поділ на стабільні (постійні), пов’язані з основними напрямами соціально-економічного розвитку суспільства, розвитком певних наукових дисциплін чи галузей економіки; тимчасові, пов’язані з реалізацією конкретних наукових завдань чи з невирішеними проблемами, що можуть гальмувати або прискорювати суспільний розвиток, і перспективні, які виникають унаслідок нових наукових відкриттів чи соціальних процесів та явищ.

Виокремлюють також професійні І. п., що безпосередньо пов’язані з виробничою діяльністю, і непрофесійні, викликані особистими інтересами.

Існують класифікації І. п. і за іншими критеріями: за змістом та тематикою необхідної інформації (потреби в економічній, технічній,  юридичній інформації тощо); за метою діяльності, що зумовила І. п. (наукові, виробничі, освітні тощо); за ступенем новизни інформації (потреби у новій чи / або у ретроспективній інформації); за статусом користувача (потреби керівника, головного спеціаліста, службовця, студента тощо); за видом документа / інформації (потреби в нотних виданнях, патентній інформації і т. ін.).

Поняття І. п. є одним із ключових в інформатиці та бібліотекознавстві, однак його розглядають лише в соціальному аспекті як специфічну категорію, притаманну певним видам людської діяльності (науково-дослідній, науково-інформаційній, виробничій, освітній, дозвіллєвій тощо). Вивчення І. п. є однією з найактуальніших проблем цих галузей наук, розв'язуваної як на теоретичному, так і на практичному рівнях.

Існує потужна база теоретичних і практичних досліджень І. п. та дотичних до них публікацій. Найчастіше І. п. вивчають як відповідність у системах «людина – книга», «людина – документ», «людина – відомості про документ», «людина – людина».

Активізація досліджень І. п. спостерігалась у 1960–1980-х рр. Однак у той час переконливу теорію І. п. розробити не вдалося. Подальші дослідження проводили з практичними цілями, зокрема, з метою якнайповнішого задоволення І. п. конкретних категорій і груп учених та фахівців у процесі їх інформаційного обслуговування.

Значний внесок у вивчення І. п. здійснили Е. Бернштейн, Д. Блюменау, В. Бородиня, О. Братко, М. Ващекін, Р. Гіляревський, С. Злочевський, С. Коготков, В. Маркусова, О. Михайлов, М. Міріманова, Л. Попилова, А. Соколов, А. Чорний, Е. Шапіро, Р. Шералієва, Д. Шехурін, Г. Щербицький та ін.

Залишається стабільною увага до вивчення різноманітних аспектів І. п.: визначення поняття, соціальна природа і сутність, особливості, механізм та динаміка формування та розвитку І. п.; їх класифікація; особливості й методики виявлення, аналізу, моделювання і задоволення І. п.; змістовні аспекти І. п, зв'язок з конкретними видами професійної діяльності, зокрема, наукової, виробничої; розроблення раціональних форм і методів інформаційного забезпечення І. п.; визначення функціонального призначення і специфічних завдань бібліотек у системі бібліотечно-інформаційного забезпечення І. п. різних категорій користувачів тощо.

І. п. – одне із центральних понять у науково-інформаційній і бібліотечно-бібліографічній діяльності.

Саме потреба людства в інформації для здійснення різних видів діяльності стала першопричиною виникнення бібліотеки як соціального інституту та її існування впродовж тисячоліть. Задоволення І. п. користувачів за допомогою бібліотечно-інформаційних продуктів і послуг, які є результатом основної роботи бібліотеки з бібліотечно-інформаційного обслуговування, розглядають як зміст і основну мету діяльності цієї інституції, засіб реалізації нею своїх суспільних функцій.

Відомості про І. п. реальних і потенційних користувачів зумовлюють вибір оптимальної системи формування бібліотечних ресурсів. Цю інформацію використовують на різних етапах формування бібліотечних фондів, зокрема, у їх комплектуванні, визначенні кількісного і якісного складу, структури, тематичних, хронологічних меж, організації зберігання документів.

Вивчення І. п. користувачів розглядають як основу організації ефективної системи бібліотечно-інформаційного і бібліографічного обслуговування та застосування бібліотечних ресурсів, визначення якісних і кількісних критеріїв її оцінювання. І. п. визначають спосіб використання бібліотечних ресурсів.

Проблема співвідношення І. п. і бібліотечних ресурсів – одна з фундаментальних загальнобібліотечних проблем. У процесі використання бібліотечних ресурсів відбуваються не тільки задоволення І. п. і виявлення незадоволених інформаційних запитів, а й виникнення нових потреб, які зумовлюють необхідність удосконалення і подальшого розвитку наявних бібліотечних ресурсів. І. п. стимулюють потребу у безперервності змін у бібліотечних ресурсах. Водночас оновлення, актуалізація, активне використання цих ресурсів, своєю чергою, сприяє розвитку нових І. п.

Взаємодія І. п. та бібліотечних ресурсів є внутрішньо суперечливою. Бібліотечні ресурси неспроможні впродовж кожного поточного моменту повністю відповідати І. п., оскільки ті завжди розвиваються випереджальними темпами.

Співвідношення між завданнями бібліотек та І. п. користувачів у контексті формування бібліотечних фондів активно вивчали у 1960-х рр. (Ю. Столяров). Необхідність досягнення відповідності між ними Ю. Григор'єв охарактеризував як закон, що лежить в основі формування фондів бібліотек усіх типів і видів (1968).

Вид І. п. є важливим аспектом для класифікування бібліотек за ознакою їх суспільного призначення. Ґрунтуючись на соціальному призначенні бібліотек, яке полягає в задоволенні різних І. п. користувачів, виокремлюють такі типи бібліотечних закладів:

̶  бібліотеки, що задовольняють загальні І  п., мають універсальний за змістом і видовим складом фонд документів і орієнтовані на обслуговування різних категорій користувачів на принципах загальнодоступності (національні, обласні універсальні та інші публічні бібліотеки);

̶  бібліотеки, які задовольняють особливі І. п. окремих соціальних груп, мають універсальний або галузевий чи спеціалізований за видовим складом фонд документів; орієнтовані на обслуговування певних, чітко оформлених і впорядкованих груп користувачів, установлюють обмежений режим доступу (спеціальні бібліотеки). Класифікація особливих І. п. користувачів за видами їх діяльності дає змогу серед спеціальних виділити наукові, виробничі, навчальні та інші бібліотеки.

̶  книгозбірні, що задовольняють одиничні І. п. індивіда (особисті бібліотеки).

І. п. є основною властивістю, яка характеризує користувача в бібліотечно-інформаційній системі. Зміст І. п. зумовлений специфікою діяльності та особистісними характеристиками користувачів, зокрема рівнем їх інформаційної культури.

Вивчення актуальних та прогнозування потенційних І. п. користувачів, створення умов для успішного задоволення цих потреб є необхідною умовою функціонування бібліотеки. З цією метою в 1990-х рр. в Україні було проведено низку соціологічних досліджень І. п. користувачів публічних бібліотек на базі ОУНБ.

Для вивчення І. п. використовують різноманітні методи: соціологічні, аналітичні, документного аналізу тощо. Найпоширенішими є особисте опитування (інтерв’ю), анкетування, тестування.

Для ефективної і раціональної організації системи задоволення І  п. користувачів важливим є уточнення таких відомостей: сфера інформування (галузь знань, спектр інтересів); зміст потрібної інформації (тематика, хронологічні рамки, масив первинних джерел, їх жанр); цілі, для яких потрібна інформація (дослідження, самоосвіта, вдосконалення виробничого процесу тощо); цільова аудиторія (окремі користувачі, групи користувачів, установи і т. ін.); бажані форми надання інформації (оригінали документів чи їх електронні копії, бібліографічні покажчики, списки, реферати, огляди, довідки тощо); форми інформаційного забезпечення; глибина опрацювання, обсяг, тип аналізу змісту інформації; терміни (та/або періодичність) доставляння інформації (час звернення, час очікування, час відповіді); рівень допустимих витрат часу та коштів тощо.

І. п. – досить чітко структуроване утворення, причому кожен його складник потребує специфічного підходу до визначення стратегії і тактики інформаційного обслуговування. При цьому виокремлюють такі складники: потребу в поточній і ретроспективній інформації; потребу у вузькотематичній та широкотематичній інформації; потребу в галузевій (спеціалізованій) і міжгалузевій (неспеціалізованій, суміжній) інформації; потребу у фактографічній і концептуальній інформації.

І. п. розглядають як систему, основними елементами якої є інформаційні інтереси та мотиви, визначені конкретними цілями діяльності. Об’єктивно зафіксовані І. п. існують у вигляді інформаційних інтересів, зокрема в запитах (усних або письмових) – конкретній словесній формі вираження потреби або опису інформаційного дефіциту, адресованій певній інформаційній системі в певний проміжок часу.

У практиці інформаційної діяльності для оцінювання якості задоволення І. п. і обслуговування використовують два критерії – релевантність і пертинентність. У загальних рисах релевантність визначає відповідність отриманих результатів пошуку джерел  інформаційному запиту користувача, а пертинентність – відповідність І. п. Виконання вимог першого критерію вважають обов'язковим, а другого – бажаним.

ДСТУ 7448:2013. Інформація та документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. – Вид. офіц. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – ІІІ, 41 с. – (Національний стандарт України).

ДСТУ 5034:2008. Інформація та документація. Науково-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. – Вид. офіц. – Київ : Держстандарт України, 2009. – ІІІ, 38 с. – (Національний стандарт України). 

Бернштейн Э. С. Об информационных потребностях и качественном преобразовании информации / Э. С. Бернштейн // Науч.-техн. информ. Сер. 2. Информ. процессы и системы. – 1967. – № 6. – С. 8–11.

Попилова Л. Л. К вопросу о классификации потребителей информации / Л. Л. Попилова // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 1967. – № 2. – С. 16–17.

Бородыня В. И. Информационные потребности, их виды и основные свойства : заоч. семинар «Информ. потребности специалистов» / В. И. Бородыня ; О-во «Знание» УССР, Киев. дом науч.-техн. пропаганды. – Киев, 1970. – 24 с.

Шехурин Д. Е. Природа и сущность информационных потребностей / Д. Е. Шехурин // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 1970. – № 6. – С. 3–9.

Злочевский С. Е. Информационные потребности специалистов при организации и проведении научно-исследовательских работ / С. Е. Злочевский ; О-во «Знание» УССР. – Киев, 1971. – 58 с.

Карташов Н. С. Информационные потребности и библиотечные ресурсы / Н. С. Карташов // Б-ки СССР. – 1972. – Вып. 54. – С. 88–96.

Шапиро Э. Л. Формирование информационных потребностей читателей и методика уточнения их запросов / Э. Л. Шапиро // Сов. библиогр. – 1974. – № 4. – С. 33–40.

Голованов А. В. К методике изучения информационных потребностей / А. В. Голованов, А. Е. Викторов // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 1975. – № 6. – С. 3–10.

Бажов Н. М. Информационные потребности и их роль в изучении функционирования библиотеки / Н. М. Бажов // Государственная библиотека СССР им. В. И. Ленина. Труды. Т. 15. Социология и психология чтения. – Москва : Книга, 1979. – С. 200–208.

Коготков С. Д. Некоторые вопросы теории информационных потребностей / С. Д. Коготков // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 1979. – № 2. – С. 1–8.

Глушко В. А. Особенности изучения информационных потребностей специалистов в целях организации системы библиотечно-библиографического обслуживания / В. А. Глушко // Науч. и техн. б-ки СССР. – 1983. – № 6. – С. 3–8.

Костромов Ю. Л. Об информационной потребности и некоторых свойствах информации : обзор / Ю. Л. Костромов, Л. Б. Истомина // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 1983. – № 11. – С. 6–13.

Блюменау Д. И. К уточнению исходных понятий теории информационных потребностей / Д. И. Блюменау // Науч.-техн. информ. Сер. 2. Информ. процессы и системы. – 1986. – № 2. – С. 7–12.

Коготков С. Д. Формирование информационных потребностей / С. Д. Коготков // Науч.-техн. информ. Сер. 2. Информ. процессы и системы. – 1986. – № 2. – С. 1–7.

Мириманова М. С. Информационная потребность как психологическая проблема / М. С. Мириманова // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 1987. – № 4. – С. 1–4.

Слободяник М. С. Анализ профессиональных информационных потребностей ученых и специалистов академических НИУ / М. С. Слободяник // Библиотечно-информационные системы. – Киев, 1990. – С. 108–119.

Шапиро Э. Л. О проблеме информационных потребностей и запросов / Э. Л. Шапиро // Науч.-техн. информ. Сер. 2. Информ. процессы и системы. – 1991. – № 8. – С. 1–9.

Гиляревский Р. С. Научные коммуникации и проблема информационной потребности / Р. С. Гиляревский, В. А. Маркусова, А. И. Черный // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 1993. – № 9. – С. 1–7.

Мотульский Р. С. Общее библиотековедение : учеб. пособие для вузов / Р. С. Мотульский. – Москва : Либерея, 2004. – 224 с.

Евтюхина Е. Классификация информационных потребностей в библиотеке / Е. Евтюхина // Библиография. – 2008. – № 1. – С. 42–47.

Соколов А. В. Информатические опусы. Опус 11. Явления и сущность информационной потребности / А. В. Соколов // Науч. и техн. б-ки. – 2013. – № 4. – С. 7–23.

Соколов А. В. Что есть информационная потребность? / А. В. Соколов // Труды Санкт-Петербург. гос. ин-та культуры. – 2013. – Т. 197. – С. 7–18.

Прокопенко Л. І. Інформаційні потреби користувачів обласних універсальних наукових бібліотек України : монографія / Л. І. Прокопенко. – Київ : Ліра-К, 2015. – 220 с.

Taylor R. The Process of asking questions / R. Taylor // American Documentation. – 1962. – Vol. 13, № 4. – P. 391–396.